Сайт львівських матусь

А ви пам’ятаєте, що раніше цих божевільних післяноворічних двох тижнів не було? 31 грудня було скороченим робочим днем. Першого січня народ приходив до тями, а другого — бадьоро (або не бадьоро) крокував на роботу.

Канікули були лише у школярів. Везуха була тим, у кого були в наявності непрацюючі бабусі — дідусі. Тоді з’являвся шанс сходити хоча б разочок в театр, на ялинку, просто у бабусі погостювати. А у кого бабусь не було, просто відсипалися, гуляли до посиніння у дворі, читали Астрід Ліндгрен, випалювали по дереву і так далі.Я чудово пам’ятаю стан нудьги вранці приблизно п’ятого числа: всі на роботі, тиха порожня квартира, якесь синювате розбавлене світло з вікна … Подарунки давно розібрані, та й було їх всього-нічого: сукня, книжка і платівка з «Алі-Бабою». «Алі-Баба» прослухана разів вісім, набридло. Книжка прочитана. Ходиш, вештаєшся, заглянеш на кухню — там теж нічого цікавого. У двір би вийти, та краща подруга до бабусі поїхала на всі канікули, а одній нудно. Ску-ску-скууууучно …

І ось, з нудьги, з ранніх сутінків, з тиші поступово починає проявлятися ще не ідея, ні. Тільки контур. Щось поки невідчутне. Написати велику книгу про пригоди хлопчика-підкидька. Як він бродив по світлу. Ось зараз прямо і почати.

Новий зелений зошит просто благає написати щось на першій чистій сторінці. Або краще намалювати кілька варіантів одягу для паперової ляльки. І вирізати. Так, точно. А вирізати можна з клаптиків. Взяти кілька клаптиків з маминої коробки для шиття, вирізати і наклеїти в альбом. І прикрасити намистинками. Намистинки взяти з бабусиної скриньки, все одно вона їх не носить …

До пів на восьму, коли додому приходять з роботи батьки, у мене готовий вже цілий альбом. Правда, виявляється, що буси бабуся все ж носить. Але цілий день я була не просто зайнята. Я була абсолютно поглинена процесом, перебувала в потоці, не бачила і не чула навколо себе нічого. Час зупинився. Це, наскільки я можу судити, і є «пікове переживання», стан творчості, польоту душі. Те, що дає ресурс і задоволення, без чого душа починає тужити і маятися. Я і зараз, якщо відчуваю себе озвірілою і знеструмленою, шукаю можливість усамітнитися і зайнятися рукоділлям. Тільки треба, щоб зовсім ніхто не відволікав.

І в школу ми йшли вже практично як на свято: скучили за друзями, набридло ганяти по дворі, звичний буденний розпорядок манить. Насправді, ми дійсно добре відпочивали в канікули.

А тепер давайте порівняємо з нинішнім станом речей. Два тижні буйних, п’яних і якихось натужних веселощів. Вся сім’я вдома — здавалося б, ось воно, щастя, можна поговорити, побути разом, погуляти, побачити родичів. Мама, очманіла від готування, тато, який не знає, чим себе зайняти, і, найголовніше: діти, яких треба розважати.

Хто ж сперечається, дитина, яка тиняється по будинку, ниє, канюче, збуджена — просто бомба сповільненої дії. Тому батьки намагаються максимально щільно скласти програму розваг на канікули: дві ялинки, спектакль, кіно, поїздка, візити до родичів. До кінця цього, з дозволу сказати, «відпочинку» і дитина, і батьки вже абсолютно виснажені і клянуть на всі лади законотворців, що придумали ці канікули.

Я хочу запитати у батьків: а чому б не дати дитині прожити свою нудьгу від початку і до кінця? Не кидатися її розважати, не придумувати варіанти, не включати електроніку. Адже саме в ці, на погляд зовнішнього спостерігача, порожні години, і відбувається дозрівання душі, виникають ідеї, кристалізуються задуми. У дитині проявляється Творець. І не заважайте йому, будь-ласка.

Рекомендуємо почитати: